Степан Васильченко - співець народного життя
Виставка - портрет
8 січня - 145 років від дня народження українського письменника і педагога Степана Васильченка. Народився Степан Васильченко (справжнє його прізвище Панасенко) на Чернігівщині в старовинному містечку Ічня. Зростав він у багатодітній трудовій родині, яка постійно боролася з нуждою.
Незважаючи на злидні, сім'ю не полишав дух взаємної приязні й доброзичливості, тут не піддавалися смутку, полюбляли жарт, веселу історію, вечорами робота супроводжувалася піснею, і нерідко в руках у когось із хлопців, що забиралися на піч, з'являлася й справжня книжка. Найчастіше це був зачитаний до дірок «Кобзар» чи повісті Гоголя. Письменник Степан Васильченко не раз згадуватиме ці роки, важкі, напівголодні, які, проте, щедро дарували йому доброту й ласку близьких людей.
Через багато років, уже ставши визнаним і відомим, Степан Васильченко з теплим почуттям згадуватиме зоряні, співучі ночі своєї Ічні, вірних товаришів. Назавжди збереже він у серці рідне село й отчу хату, де непорушний народний звичай і турботливе батьківське виховання постійно кликали до добра й духовності, пробуджували в дітях почуття справедливості й людяності, прищеплювали їм поняття національної культури й загальнолюдської моралі.
У літературний процес Васильченко включився 1910 року вже зрілим митцем із власним поетичним голосом. Саме тоді з'явилися друком його оригінальні твори - «Мужицька арихметика», «У панів», «На чужину» та інші, пройняті любов'ю до людини праці, утвердженням віри в перемогу справедливості.
Віддавши багато років учителюванню, Васильченко охочіше за все писав про школу і для школи.(«Вечеря», «З самого початку» та інші).
Хвилюють читача і психологічні етюди письменника «Дощ», «Дома», «Волошки», «Петруня», оповідання «Роман», «Увечері», «Свекор», «Басурмен». Оптимізм Васильченка особливо виразно виявився в одному з найкращих його творів, присвячених дітям - «Циганка».
Крізь усі випробування долі письменник проносить віру в краще майбутнє. Сюжети його оповідань можуть бути трагічні, картини сумні, але й тоді душі героїв несуть у собі світло надії, мовби лягає на них відблиск вранішньої зорі.
До кінця днів письменник зберіг непохитність духу, мудрий народний оптимізм. «Я глибоко вірю у велике майбутнє українського слова», - писав він у своїй авторській сповіді, вважаючи великим щастям працювати серед тих, хто «дбає за високий розвиток нашого чарівного слова як зброї широких трудящих мас».
1921 року Степан Васильченко здійснив поїздку містами й селами Поділля, збираючи архівний та етнографічний матеріал про боротьбу українських селян проти кріпацтва у XIX столітті. Результатом поїздки стало написання п’єси «Кармелюк».
Останнім великим творчим задумом письменника став роман - епопея «Широкий шлях», присвячений постаті Тараса Шевченка. Та написати він встиг лише першу частину про дитинство Кобзаря - «В бур’янах», яка побачила світ вже по смерті автора. 11 серпня 1932 року Степан Васильченко помер у Києві від тривалої серцевої хвороби та виснаження.
Степан Васильченко завжди пам'ятав, чий він син, кому зобов'язаний усім прекрасним і добрим, що з дитячих літ входить у душу разом з материнською ласкою, з піснями рідного краю.
Учитель із Ічні чесно виконав свій письменницький обов'язок. У чудових творах закарбував він свою полум'яну любов до людей праці, і нагородою йому за це - вдячне почуття нових поколінь читачів.
До 145 – ої річниці письменника в бібліотеці присвячена виставка - портрет «Степан Васильченко - співець народного життя».
Дата: 08.01.2024
